Клуб "Виноградарі Прикарпаття"

blue bird

Гаморак Богдан Михайлович

Виноград на Прикарпатті.
Звичайно, що не всі названі членами клубу сорти дістануть постійну “прописку” на наших обійстях і дачних ділянках. Але ми будемо рекомендувати краянам – найкращі. Основними критеріями підбору сортів є такі: морозостійкість, стійкість до захворювань і шкідників, до розтріскування ягоди, розмір ягоди, грона і смакові якості. Для нашого регіону найкраще підходять надранні, ранні і ранньо – середні сорти. Хоча за сприятливих погодніх умов у нас визріваютьі пізні сорти: Молдова, Шахтар, Пам’яті Негруля, Оригінал, Зарево та інші. Саме вонимають найкращу лежкість і терміни зберігання. Весною на наших ринках і просто на вулицях можна побачити як продають саджанці винограду. Особливо стали популярні –вегетуючі у ємкостях. Продавці яких часто не можуть дати правильну характеристику сорту, не говорячи вже про рекомендації щодо посадки, вирощування і догляду. Із привозними саджанцями можуть розповсюджуватись різноманітні хвороби і шкідники та навіть карантинні – філоксера листкова і коренева, яка розповсюджена на сході і півдні країни. Як не заплутатись і зробити свій правильний вибір зможе кожен хто зайде на сайт клубу. Також отримає вичерпну інформацію щодо посадки і догляду за виноградом. І, я думаю із задоволенням поспілкується з виноградарями Прикарпаття.

Інжир у кімнаті й у відкритому ґрунті
Інжир (смоковиця, фігове дерево)- світло-і теплолюбна рослина з родини тутових. Культивується людиною з незапам’ятних часів. У стародавніх народів ця рослина завдяки своїм непересічним цілющим властивостям набула слави домашнього лікаря.
Плоди інжиру – корисний харчовий та дієтичний продукт, у якому містяться від 12 до 24% цукру (переважно глюкоза та фруктоза), органічні кислоти, пектини, білки, залізо, фосфор, кальцій, вітамін С, каротин та інші корисні сполуки. Їх вживають у їжу свіжими, сушеними, консервованими, виготовляють джеми і варення.
М’якуш плодів – ліки проти кашлю, бронхіту, хвороб печінки та селезінки. Застосовують інжир у народній медицині. Звареними на молоці плодами лікують захворювання дихальних шляхів, настої вживають для полоскання горла. Фітонциди, які виділяє інжир у повітря, відлякують комах, тому у кімнатах, де вирощують його, ніколи не буває мух. Фіговому дереву варто було б надати назву “рослина з таємницею”, або “дерево – нянька” за його напрочуд цікаві, навіть дивні біологічні властивості, які доводили і давніх, і сучасних учених до повної розгубленості.
Уявіть собі рослину, яка не цвіте у звичайному розумінні слова, але дає плоди! Ботаніки довели, що фігове дерево – дводомна рослина, тобто серед представників цього виду є чоловічі й жіночі екземпляри.
Справді, не має меж дивосвітові природи, настільки все в ній гармонійно поєднано! Одним рослинам у запиленні допомагає вітер, іншим – ціла армада всіляких комах. Один різновид з-поміж них і прислужився фіговому дереву. Без комахи, що зветься бластофага, рослина не може давати плодів, а бластофага без неї не лише не може розмножуватись, а навіть й існувати.
Бластофаги – крихітні створіння і можуть існувати тільки у теплих районах.
Над виведенням морозостійких, самозапильних сортів працювало багато вчених і на це пішло не одне десятиліття. І тепер у світі існує понад 600 сортів інжиру.Розмноження інжиру
Розмножується рослина переважно вегетативно – живцями та відсадками. Живці заготовляють із плодоносних дерев, зеленими або здерев’янілими. Останні легше вкорінюються. Довжина живця має становити 10-15 см, з 3-4 бруньками. Для кращого укорінення у нижній частині слід зробити кілька поздовжніх подряпин чи порізів або обробити живці розчином гетероауксину.
Висаджують живці для укорінення в кімнатних парничках, теплицях, квіткових горщиках і прикривають плівкою, чи склом. Після появи перших листків прикриття поступово знімають. За нормальних умов (температура 20-24°С) вони вкорінюються через 3-4 тижні. Висаджувати молоді рослини краще у широкий низький посуд оскільки коріння в них розташоване близько до поверхні ґрунту. Через 2-3 тижні після пересаджування рослини починають підживлювати.
Поки саджанці добре приживляться, їх тримають при дещо ослабленому освітленні. Взимку, зменшення випаровування вологи ґрунт можна замульчувати.

Культивування у кімнаті
Щоб виростити гарну компактну рослину, необхідно формувати крону. На правильно сформованому кущі перший урожай можна збирати вже на другий рік після садіння його на постійне місце.
Догляд за інжиром влітку – це поливи, обприскування крони, підживлення мінеральними добривами та коров’яком (1:10) через кожні два тижні почергово, послідовне формування крони та вкорочування пагонів для посилення їхнього росту.
Пересаджують фігове дерево раз на один або два роки. Землесуміш складається з дернової, листяної та перегнійної землі (4:1:2), до якої додають пісок, подрібнену цеглу або штукатурку з вапном. Можна вирощувати інжир і в звичайній городній землі з піском, органічними та мінеральними добривами. При культивуванні в кімнатних умовах фігове дерево може скидати листя у листопаді, а наприкінці грудня – на початку січня воно відросте знову.

У відкритому ґрунті
На моє глибоке переконання, інжир найкраще росте і плодоносить у відкритому ґрунті. Садити його необхідно на сонячному захищеному від вітрів місці, нахиливши рослину під кутом 45°, аби полегшити укриття на зиму. Після перших приморозків я підготовлюю кущі до укриття. Зв’язую гілки інжиру якомога щільніше, але дуже обережно, щоб зберегти плоди, які не встигли достигнути. Пригинаю скобами до землі. На низ кладу гілки сосни і сухе листя. Зверху знову сухе листя і гілки сосни. Накриваю потім старим брезентом, шифером, руберойдом. По краях обкидаю землею. Взимку стежу, щоб у середині не було відпару особливо при відлигах. Навесні укриття поступово знімаю. Гарно перезимувавши, інжир радує нас буйним великим листям і відразу маленькими плодами. А невдовзі починають достигати фіги, які вдалося зберегти до весни. Тож вирощуймо інжир, і нехай наші діти та онуки смакують корисними і смачними плодами.

 

Інжир – садіння і дренажний полив
За роки майже тридцятирічного культивування фігового дерева в умовах Прикарпаття набув неабиякого досвіду і залюбки ділюся ним з читачами журналу “Дім, сад, город”(див. “ДСГ” № 9, 2009 р., №’2, 2010 р.). От і зараз хочу розповісти про садіння інжиру.
Інжир – рослина невибаглива, майже не хворіє, але для кращого росту і плодоношення їй обов’язково потрібно приділити належну увагу. Вирощувати смоковницю можна у горщечках, а також у відкритому ґрунті.
Якщо ви придбали саджанець інжиру і він ще малень¬кий, раджу посадити у горщик. Для цього потрібний низький широкий посуд (враховуючи розмір коріння), то¬му що коріння розташовується близько до поверхні ґрун¬ту. На дно потрібно покласти дренаж із керамзиту, битої цегли чи гравію. Землесуміш має бути без торфу і скла¬датися з дернової, листяної та перегнійної землі (4:1:2). Для розпушування до землесуміші можна додати пісок або подрібнену цеглу. Через 2-3 тижні інжир можна починати підживлювати розчином мінеральних добрив та коров’яком(1:10). Через кожні два тижні – почергово послідовне формування та підрізування пагонів для посилення росту молодих. Бо саме на молодих пагонах зав’язу¬ються плоди. Потрібно також часто поливати та об¬прискувати крону водою.
Інжир можна виставити на балкон або в садок, де він може залишатися до приморозків. Пересаджувати пот¬рібно щороку, поступово збільшуючи посуд. Але через 5-6 років, навіть з дотриманням усіх рекомендацій, фіго¬ве дерево почне погано рости й плодоносити. Інжир “попроситься” у садок. Попередньо подбайте про заміну його молодим саджанцем. Я в цьому переконався на власному досвіді.
У садку для садіння інжиру потрібно вибирати сонячне й захищене від вітрів місце. Яму викопую шириною до 1м і глибиною 50-60 см, заправляю поживним ґрунтом (без торфу), додаючи попіл, пісок, перегній.
Коренева система інжиру, котрий ріс у горщечку, пе¬реплетена і збита в одну суцільну грудку. Тому перед садінням її необхідно розправити. Руками це зробити досить важко. Я беру рукою за стовбур і б’ю корінням по чомусь твердому. Коріння повільно розплутується і випрямляється Для кращого росту його необхідно вко¬ротити. Ні в якому разі не слід садити саджанець, не розправивши коріння. Садять інжир на глибину 30-40 см, під кутом 45° (див. фото 1) для зручності укриття на зиму. Для кра¬щого й економного поливу та підживлення, коли ущіль¬ниться ґрунт у посадковій ямі, я приступаю до встанов¬лення системи дренажного поливу. На ширину лопати в радіусі до 50 см і на глибину 25 см викопую траншею. На дно засипаю гравій або биту цеглу шаром 15 см і злегка утрамбовую. Потім нарізую смужки руберойду і накриваю гравій. Вирізую у руберойді три або чотири дірки і вкладаю пляшки з-під пива чи води дном дого¬ри, попередньо зрізавши його. Можна використати і пластикові труби. Засипаю траншею землею, і дренаж готовий (див. фото 2). Залишилося тільки замульчува¬ти ґрунт при основі куща.
Поливаючи чи підживлюючи кущі інжиру, не забувайте полити і при основі куща. Коріння, котре розташоване поблизу поверхні ґрунту, не зможе взяти достатньо воло¬ги із дренажу. Подальший догляд за фіговим деревом полягає у формуванні крони, поливах, підживлюванні, виполюванні бур’янів і мульчуванні ґрунту. Таку систему дренажу, на мій погляд, можна застосо¬вувати і для інших кущів та дерев.

 

Північний женьшень
Із цією унікальною рослиною я познайомився вже давно: почув, що називають її північним женьшенем – зацікавився. Невже дійсно така цілюща? Посадив на своїй присадибній ділянці й не пошкодував: краса, пахощі, здоров’я – три в одному. І що більше довідуюсь про неї, то більше хочеться розказати людям, аби знали: доступні природні ліки можна виростити просто у власному городі. А називаються вони – лофант.
Його кущик заввишки до 1 м може стати для вас справжньою втіхою. Безперечно, є рослини із пишнішим цвітом, але синє й біле квітування лофанту, таке скромне й ніжне, до вподоби багатьом, а особливо… бджолам. Як вони вчащають до нього по солодкий нектар! Є пасічники, котрі спеціально вирощують лофант на значних площах угідь і стверджують, що отримують від своїх бджілок під час його цвітіння дуже цікавий за смаковим відтінком і ароматом мед.
Втім, медоносна рослинка стане у пригоді не лише пасічникам, але й усім, хто прагне збільшення врожаїв на своїй садовій чи городній ділянці: адже чим більше комах-запилювачів до вас завітає – тим краще. А лофант буде для них принадою дуже довго, бо цвіте більше двох місяців.
Вирощувати його нескладно: можна висіяти навесні у відкритий ґрунт, можна скористатися розсадою, а можна розмножити живцями з дорослої рослини чи поділити на частини її кущик. Якщо маєте справу із сіянцями, пильнуйте їх, поки маленькі, щоб не пересихали, щоби їх не заглушили бур’яни. Як зміцніють, підростуть – будуть досить життєздатними і зможуть протистояти як наступу бур’янів, так і витримуватимуть несприятливі погодні умови, зокрема невеликі приморозки, брак вологи. Хоча, звісно, на – закущиться ще краще догляд лофант вдячно відгукнеться. Не забувайте його полоти, поливати, підживлювати – і матимете пишні духмяні кущі, з яких збиратимете по два врожаї зеленої маси за сезон. Зацвітає він в середині літа, і тоді його зрізають на висоті 15 см від землі. В такому разі він встигне відрости ще раз, причому дуже пишним кущиком, і зацвісти вдруге.
Використання лофанту дуже широке: листочки з верхівками стебел, багаті на вітаміни, мікроелементи, фітонциди, різні біологічно активні речовини, любителі вживають у їжу, додаючи до салатів, напоїв (чаїв, компотів, у консервацію, випічку). Цікаво, що у свій час велися дослідження, присвячені перспективі використання лофантув харчуванні космонавтів, його навіть називали цілителем космічної сили. Власне, недужі шанують лофант за поміч у лікуванні захворювань дихальних шляхів, застосовуючи його для інгаляцій, а настоями полокають горло. Ті, хто потерпає від недуг серцево-судинної, нервової, сечостатевої системи, кого турбує печінка, підшлункова залоза й шлунково-кишкові захворювання, також часто вдаються до застосування лофанту як фітотерапевтичного засобу. Звісно, робити це варто тільки після попередньої консультації улікаря. Бо гарячі прихильники лофанту вважають його помічним ледь не від усіх проблем зі здоров’ям – від хвороб шкіри до ушкоджень радіацією: це й імуностимулятор потужний, і підтримка чоловічої сили, і засіб від старіння й гіпертонії… Не дарма ж кажуть, що «північний женьшень». Проте скептики зауважують: з обережністю слід ставитися до лофантуонкохворим і вагітним жінкам.
Я ж собі заливаю 1 ст.ложку трави лофанту 1 склянкою окропу, настоюю 30 хв і п’ю тричі на день з хорошим, якісним медом. І тиск – у нормі. Ті, хто «на нервах», у такий же спосіб запарюють лофант у суміші з мелісою і лимонною м’ятою. Тільки настоюють триваліше і п’ють чотири рази – тричі за півгодини до їди і останній раз – перед сном. Лікуються місяць, а через тиждень перерви курс повторюють. Так два – три рази.
Та якщо відносно внутрішнього застосування лофанту тривають дискусії, то щодо зовнішнього любителі фітотерапії майже одностайні: полокання настоєм лофанта поліпшить стан вашого волосся, а вмивання – відмолоджує. А якщо наб’єте сухим листям подушечку – спатимете під її пахощі дуже солодко.
Якщо зацікавились – беріться до праці: знайдіть у садочку чи на городі діляночку, де лофант зможе рости на одному місці тривалий час, й висадіть його на відстані 20 см один від одного в рядках по 70 см між собою. А можете зробити як я – висадити лофант як живопліт – буде дуже красиво. Подаруйте цій рослині свою увагу й турботу, а вона обов’язково віддячить вам здоров’ям і добрим настроєм.

 

Як я кільчував чубуки
По-справжньому я почав займатися виноградарством 10 років тому. За цей час траплялися успіхи і невдачі. Багато корисного і цікавого відкривав для себе у газетах, журналах,брошурах з виноградарства і виноробства.
Ознайомившись з багатьма способами пророщування чубуків, вирішив кільчувати по-своєму. Я дуже ризикував, бо отримав гарну лозу,заплативши немалі гроші. І все ж я ризикнув. Добре все продумавши, я впевнився у своєму успіху і не помилився. Тепер готовий поділитися власним досвідом.
Отож у пляшці будь- якої ємності слід вирізати дно і верх, покласти на неметалеву армувальну сітку (її використовують в будівельній справі), яка має бути на 5 см більшою за пляшку. Сітку обмотуємо (закріплюємо) скотчем або малярною стрічкою. Підготовлений кільчуватор кладемо на дощечку, насипаємо до половини пропареною тирсою, вставляємо підготовлені чубуки. Далі набиваємо тирсу до верху і вирівнюємо чубуки та утрамбовуємо тирсу, рясно поливаємо теплою водою.
Тим часом готуємо основу для кільчуватора. Для цього беремо кришку від фарби чи шпатлівки , або будь-який лоточок, насипаємо тирси рівним шаром 2 см, утрамбовуємо і поливаємо теплою водою. Коли з кільчуватора стече вода, ставимо на кришку з тирсою (фото 1 ). Далі накриваємо пляшкою із зрізаним дном і ставимо на підвіконня з північного або західного боку будинку над батареєю опалення. У перші дні верх теплички можна прикрити ковпачком, який потім для кращої вентиляції можна зняти. Завдяки теплим батареям унизу, там, де розташовані пятки чубуків, температура на 5-6*С вища, ніж угорі (фото 2).Воду слід підливати тільки у піддон.
Через 10-15 днів можна перевірити, як відбувається укорінення (фото 3). Коли корінці починають вростати в сітку,її слід зрізати (фото 4). До цього часу тирса вже так спресувалася,що добре тримається і без сітки. Слід зазначити, що одночасно кільчують чубуки одного сорту. У мене ж були закладені різні , тому й корінці проростали неодночасно.
Коли у верхній частині чубуків почали рости пагони і з’явилося коріння,можна поступово знімати ,,тепличку”, (фото 5).
Чубуки готові до посадки у горшечки, другі ємності, або, якщо погода позволяє, у шкілку(фото 6). Як кажуть, перевірено – можна скористатись порадою. Успіхів Вам любителі сонячної ягоди !

 

Уроки спекотного літа.
Зміна клімату на землі сьогодні турбує багатьох людей і політиків. У нашому випадку, здавалось би, потеплінню мали б радіти садівники і городники. Це дійсно так. Збільшується кількість теплих днів, які позитивно впливають на вегетацію рослин, особливо тих, про які ще кілька десятиліть ніхто у нас не знав. Зараз вони себе комфортно почувають в середній і північних частинах країни. Різноманіття рослин, якими захоплюються любителі поступово адаптуються до даної місцевості. Асортимент завдячуючи перш за все народним селекціонерам. Все більше набуває стійкості до різного роду хвороб,шкідників та морозу.
Але є і негативні наслідки глобального потепління. Це перш за все нестача води, часті засухи, грози, град, які можуть призвести до часткової, або повної втрати урожаю. І до цього людина також має призвичаїтись, щоб грамотно працювати на землі годувальниці, яка за невтомну працю і увагу віддячить гарними врожаями.
На прикладі своєї ділянки, на якій ростуть різноманітні садові і городні культури, хочу поділитись своїми успіхами і розчаруваннями минулого року. Найбільшим успіхом я вважаю, є вирощування третій десяток років у відкритому грунті субтропічної рослини – інжиру. В даний час в мене є п’ятнадцять сортів смоківниці, із яких хочу відмітити кілька найкращих для Прикарпаття – це Білий адріатичний, Турецький коричневий, Сірий ранній, Поморійський і Біла фіга.
Якщо написати коротко, то успіх забезпечують такі агротехнічні заходи як: рясний полив,підживлення, мульчування грунту, нормування урожаю, видалення порослі, прищипування в кінці літа точок росту на всіх гілках куща і т.д. У своєму садку з успіхом вирощую як морозостійкі актинідію, лимонник китайський, жимолость їстівну, лохину ( канадська чорниця), так і менш стійкі до морозу – зізіфус , гумі, ківі, азіміну та інші маловідомі рослини. Останніми роками персик дістав прописку поряд з абрикосами. А за товарним виглядом і смаком він нічим не поступається від базарних привезених із півдня. Велику увагу окрім інжиру, я приділяю винограду. Майже сотня сортів росте у мене на чотирьох невеличких ділянках.
Поруч із так званою класичною Аркадія, Лора, Восторг, Плевен і т.д. ростуть і радують мою сім’ю Супер екстра, Рошфор, Віктор. Фаєтон та інші. Для початківців, щоб не заплутатись у різноманітності сортів та гібридних форм, раджу добирати не стільки розрекламовані з великими і красивими ягодами, а уже провіреними, стійкими до хвороб і шкідників.
До розчарувань минулого сезону на своїй ділянці хочу віднести не так природній, як людський фактор. По деяких причинам я не зробив крапельне зрошення на шкілці з інжиру і винограду. Хоча все мав для його проведення. Мабуть сподівався на звиклу для Прикарпаття погоду з теплим літом і частими опадами. Але друга половина літа виявилась аномально спекотною. Води для поливу не вистачало. В колодязі води ставало тільки для побутових потреб. В деякій мірі виручило мульчування соломою, скощеною травою, або просто виполотими бур’янами у міжряддях. В підсумку багато саджанців не набрали гарного приросту, а деякі засохли не витримавши неймовірної спеки. На помилках минулого літа я переконався, що крапельне зрошення і мульчування не являється панацеєю, а запорукою успіху кінцевого результату.
Зміна клімату не перестає дивувати і насторожувати.Погода в грудні 2015 року із денною плюсовою температурою і малою кількістю опадів негативно вплинула на адаптацію і підготовку рослин до великих морозів, які неодмінно повернуться на наші терени. Народна поговірка говорить – “вовки зиму не з’їли”. І нам людям праці на землі, багато потрібно вчитися і бути готовими до капризів погоди.

 

Тихе полювання на власному обійсті
Про вирощування грибів у домашніх умовах чув уже давно. Багато читав різних заміток у газетах і журналах. Однак, ніколи не наважувався й собі взятися до цієї справи. Чи ж вдасться? Але кілька років тому познайомився із харків’янином БорисомКарпичем, який поділився зі мною і своїм досвідом, і міцелієм грибів. Ось тоді й почалися на моїй садовій ділянці справжні дива. Адже розпочати вирішив не з будь-чого, а з вирощуванняшиїтаке. Вонивідомі під назвою японських, китайських, а ще – імператорських грибів. Адже в давнину ніхто не мав права споживати їх – тільки імператорська сім’я, а спроба вивести міцелій каралась негайною смертю. Таємницю його виготовлення берегли століттями. Але в наш час кожен садівник-городник може скуштувати власноруч вирощеніімператорські делікатеси, посадивши їх у себе на обійсті.
Цінність їх не тільки у високих смакових якостях (дійсно – пальчики оближеш!), але й у тому, що шиїтаке наділені неабиякими лікувальними властивостями – цілющий азійський гриб порівнюють навіть із женьшенем, називають «еліксиром життя». Адже споживання шиїтаке допомагає продовжити життя й поліпшити його якість – здолати віруси й навіть злоякісні пухлини. На вигляд він нагадує шампіньйон, але шапочку має коричневу.
Технологія вирощування, як з’ясувалося, досить проста й доступна кожному охочому. Слід враховувати, що зерновий міцелій найкраще заселяє пеньки або колоди за високої температури, вологості. Я висаджую міцелій ранньою весною – його проростання в деревину (а вирощую гриби на пнях) триває протягом 4 – 6 місяців.Існує кілька способів висаджування грибів. Перший – найлегший і найпростіший: заготовитипеники листяних порід дерев. Тоді викопати ямку завглибшки15 см, добре втрамбувати її, встелити в один шар газеткою, насипати зверху зерновий міцелій шаром в 1 см і поставити зверху свіжозрізаний пень (або вимочений кілька діб у воді), а далі – засипати довкола землею та рясно полити водою.
Другий спосіб полягає в наступному: колоду довільної довжини розколюють уздовж навпіл, в розкол устелюють шар міцелію, зверху накривають другою частиною колоди і збивають цвяхами або міцно зв’язують дротом, а тодінаполовинузакопують горизонтально в землюй добре поливають. Можна ще посадити зерновий міцелій у колоду, попередньо висвердливши свердлом дірки великого діаметру, всипати в них міцелій і заглушити дерев’яними кілочками. Таку колоду можна також вкопати в землю або поставити у льох, постійно зволожуючи її. Існує ще декілька методів вирощування грибів, але розповідаю про найбільш прості й доступні.
Якщо ваші пні із міцелієм стоятимуть просто неба, то бажано розташувати їх у затіненому місці, де зберігається сирість – між деревами, за господарськими будівлями, під огорожами, кущами. А якщо на сонячному місці,то обов’язково затінити їх дерев’яними щитами чи іншим матеріалом.Головне – це правильна посадка зернового міцелію, притінення й вологість. Хороше місце – також важливий чинник успішного вирощування грибів. Ранньою весною, коли ще немає листя, дерева й кущі не дають тіні, також потрібно захищати пні щитами. На сонці гриби стають сухими, малими і втрачають вагу. Тому, якщо літо сухе,грибницю слід часто поливати або влаштувати її крапельне зрошення. У сприятливих умовах ви зможете за один сезон зібрати з одного пня декілька врожаїв.
Для того, щоб бути постійно з грибами я майже кожен рік висаджую міцелій. Такий грибний «конвеєр» може бути суттєвим додатком до продуктового кошика кожної родини. Щоправда,одна грибниця і так дає врожай впродовж 5 – 7 років, тому, активно засаджуючи пні міцелієм, можна ледь не всю свою ділянку зробити «грибницею».
У такий же спосіб вирощую і гливи – вони також смачні й мають неабиякі цілющі властивості.Але, окрім смакоти, маю ще й втіху від тих сюрпризів, які мені підносить домашнє грибне господарство. Приміром цього року, коли ще не встигли відцвісти першоцвіти, вже зібрав на своїй дачній ділянці… перший врожай грибів. А вже перед Великоднем, до святкового столу, із чотирьох пеньків обірвав півкілограма шіїтаке, залишивши на інших грибницях маленькі грибки. Вони ж бо виростають не одночасно. Тому задоволення від смакування лісовими дарунками розтягується на тривалий період. Спробуйте й собі – може, також невдовзі ходитимете на «тихе полювання» до власного садочку.

 

Дитинства ягода смачна
Запитайте сьогодні молодих людей чи знають вони, що таке шовковиця? Впевнений: багато хто не дасть відповіді на це запитання. І тільки люди старшого віку скажуть, що це – дитинства ягода смачна. Вона однаково смакує і дітлахам,й дорослим. А коли дозріває, то від птахів відбою немає.
У південних і східних регіонах колись росли цілі посадки шовковиці – морви, або тутового дерева, як ще в народі називають цю рослину. Її молоді гілки із листям служили кормом для відгодівлі гусені шовкопряда. Та поступово виготовлення натурального шовку , яке сягає своїм корінням у тисячолітню історію, витіснив штучний матеріал. Шовковиця стала «не в моді». А жаль. З прадавніх часів її дуже шанували за непересічні цілющі властивості. Для лікування недугів використовують майже всі частини рослини. Ягоди білого,рожевого, темно-фіолетового, майже чорного, кольору містять фруктозу, глюкозу, пектини,вітаміни, органічні кислоти, солі заліза… Шовковиця широко застосовується в народній медицині. Щоденне кількаразове вживання свіжих ягід дає відмінні результати при лікуванні деяких захворювань серця, вони поліпшують самопочуття і працездатність. Хворі на цукровий діабетодужують, якщо їдять плоди шовковиці або п’ють сікіз них. Систематичне споживання плодів покращує зір, сприяє подоланню ожиріння, а також очищенню крові, нормалізує обмін речовин.
Із плодів шовковиці готують мармелад, кисіль, оцет, сік, компот, вино й наливку. Можна наводити ще безліч корисних властивостей шовковиці, в тому числі й використання надзвичайно красивої деревини зеленкувато – жовтого кольору. Вона настільки міцна й тверда, що може в багатьох випадках замінити дуб. Використовується для виготовлення музичних інструментів, теслярських виробів. В Україні шовковицю почали висаджувати у XVIII столітті. Перші саджанці були закладені на території сьогоднішнього ботанічного саду в місті Києві.
А батьківщиною шовковиці є Китай. На планеті налічується 20 видів цієї рослини і найбільше її зростає саме в цій країні. Великий шовковий шлях , який пролягав із Китаю до Європи, овіяний легендами і описаний багатьма літописцями. Китайцям три з половиною тисячі років вдалося зберігати таємницю виготовлення шовку. Кожна спроба вивезти насіння рослини, а тим більше гусінь шовкопряда, каралася негайною і жорстокою смертною карою. Та з часом шовковиця потрапила майже на всі континенти й посіла гідне місце у садах, парках і скверах.
Моє перше знайомство із морвою відбулося ще в дитинстві. В моєму рідному селі ці дереване росли. І щоб скуштувати смачних плодів, нам, дітям, доводилося перепливати Дністер. Бо саме там – вже на Тернопільщині, обабіч дороги, яка вела до колгоспної ферми, росли великі старі дерева шовковиці. Білі, рожеві, фіолетові й чорні ягоди були нашими найбільш бажаними й улюбленими ласощами. Посадити колись у себе морву – це була мрія мого дитинства. І зараз у моєму садкуросте чорна шовковиця, до якої я прищепив гілки білої і рожевої. Таким чином зекономив невеличку площу міської земельної ділянки. Таке «дерево- сад» із різнокольоровими плодами радує мою сім’ю впродовж півтора місяця. Саме на стільки розтягується її рясне плодоношення. Коли морва дозріває, то аби не втратити значну частину ягід, що обсипаються, натягую під деревами своєрідні «гамаки» із звичайної тюлевої тканини. А потім вибираю їх «черпачком», вирізаним із… півторалітрової пластикової пляшки.
Посадивши у себе в садку шовковицю, яка дуже швидко починає тішити ягодами, кожен садівник – любитель значно поповнить раціон своєї родини корисними й смачними ягодами. А ще – зможе потішити близьких вином із морви. Для його виготовлення знадобиться:
– 2 кг ягід шовковиці
– 1,5 кг цукру
– 7 л води
– 10 г лимонної кислоти
Ягоди слід розім’яти товкачем і залити охолодженим кип’яченим сиропом, звареним із води та цукру. Додати лимонну кислоту ( це все можна робити в емальованому посуді). Отриману суміш вміщують у скляну ємність (бутель) разом із вичавками й ставлять водяний затвор. Після завершення процесу бродіння в теплому приміщенні молоде вино знімають з осаду – зливають в чистий сухий бутель майже до самого верху, щоби не залишалося місця для повітря, тоді вино не окислюватиметься й буде краще зберігатися. Знову ставимо водяний затвор і цього разу переносимо вино в прохолодне місце. Через 3 – 4 тижні знову знімаємо з осаду й так декілька разів, допоки воно не освітлиться. Краще зберігати трунок у великих ємностях, заповнених майже доверху впродовж 1 – 2 років. У пляшки розливати не менше як після одного року витримки. Металеві корки використовувати не можна – вони в ступають у реакції окислення з вином. Правильно виготовлене, вино з морви стане окрасою вашого святкового столу і ви обов’язково оціните високі смакові якості плодів цього чудового дерева. Мене воно навіть надихнуло на такі віршовані рядки:
Шовкопряд без неї Ні дня не проживе.
Ох, яке це дерево –
Цікаве, непросте.
Велику цінність має
Ще й деревина.
Коли в руках у майстра
Оживе вона.
Однак найбільш привабливі –
Ягоди смачні.
Вони солодкі спогади
Навіюють мені.

 

Ще плодів нема, але ми… з урожаєм
Яскрава свіжа зелень, якою зарунився виноград на шпалерах, тішить око, радує душу: адже можна сподіватися на хороший врожай. От тільки до стиглих грон іще далеченько. Але – хоч вірте, хоч ні – скуштувати виноградних смаколиків можете просто зараз. Наприклад… випити смачного соку. Здивовані? Проте насправді так воно і є. Розповім, як я це зробив минулого року.
Господарі знають, що догляд лози передбачає її прищипування, пасинкування, видалення зайвих пагінців– родитиме тоді краще.Але ж і оцю зелену масу відходами не назвеш. Бо з неї можна приготувати сік, який, за бажання, можна навіть в банки закатати. Для цього треба обірване листя й пагінці добре помити й подрібнити, а тоді – утрамбувати на 2/3 об’єму великої емальованої каструлі й залити окропом до самого верху. Накрити й залишити у приміщенні на три дні. Опісля – відтиснути вручну, процідити, добу відстояти і знову відцідити. В отриманій рідині розчиніть цукор (200 г на 10 л) і пийте на здоров’я чудовий вітамінний сік. Якщо не плануєте робити з нього закрутки, а хочете споживати свіжим, то тримайте в холодильнику. Думаю, так посмакує, що і зіпсуватися не встигне.
Втім, можете і збродити із цього соку вино. Для того отриману рідину підсолоджують в іншій пропорції – додають на 1 л 200 г цукру і витримують при температурі до +25°С три доби. Відтак сік забродить – і в кімнатній температурі під водяним затвором приблизно через місяць стане… сухим вином. Щоправда, тоді воно ще не готове остаточно. Попереду – три місяці роботи: вино слід знімати з осаду не менше трьох разів, але можна тримати в ємностях без водяного затвору. Тоді ушляхетниться не тільки смак, але й колір зміниться – знизиться кислотність, воно освітлиться із зеленкуватого перетвориться на золотаве. Якщо плануєте його триваліше зберігання, то на 10 л вина долийте 1 л горілки. А ну, чи вгадають гості, з чого зроблене вино, яким будете їх частувати? Напевно, скажуть що скуштували Ркацителі.
А ще у спекотні літні дні можете приготувати з виноградного листя чудовий прохолоджуючий напій. Змеліть зелень на м’ясорубці, аби загалом вийшло півлітра зеленої «пасти». Цю порцію перекладіть в трилітрову банку й залийте теплою кип’яченою водою та розчиніть у рідині 1 склянку цукру. Залишіть у теплі під пластиковою кришкою. Коли кришку «зірве» – пора зав’язати банку чистою полотнинкою. Щодня помішуйте рідину, а на четверту добу процідіть, розлийте у пляшки і? якщо хочете, в кожну докиньте по пару родзинок.
Питимете цей квас не тільки із задоволенням, але й із користю для себе: кажуть, він допомагає позбутися солей, добре впливає на шлунок та печінку, стабілізує тиск. Варто спробувати?

 

Моє вино.
Виноградарство і виноробство в Україні почало розвиватися ще із сивої давнини. Наші предки робили вино без додавання цукру і спирту і для того, щоб воно довго зберігалося мали свої роками провірені технології. Сьогодні не кожен винороб знає що таке винокурня і для чого вона була призначена. Про прадідівський метод виготовлення вина мені розповів винороб-любитель із міста Тлумача Беліщак З.М. Я думаю, що відвідувачам сайту буде цікаво дізнатись про витоки виноробства на наших теренах. За словами Зіновія Миколайовича винокурню, як правило, розміщували по далі від житлових і господарських будівель так як в робочому стані виділявся неприємний запах.
У великий чан виготовлений із спеціальної вогнетривкої глини, заливали зброджений виноградний сік. Широка шийка цієї ємності була висотою до 2 метрів. Потім розпалювали вогонь і доводили вино до кипіння. Висота потрібна була для того, щоб полум’я не досягало верха, звідки при кипінні виділялися пари спирту. Можливо з міркувань безпеки винокурню будували подалі від домівок. Коли вино закипало дрова розгрібали залишаючи тільки малий вогонь і так кип’ятили близько 5 хвилин поки не переставала виділятися піна. Цей процес можна назвати пастерилізацією. Охолоджений і освітлений виноматеріал розливали у пляшки і бутлі, міцно закорковували і ставили у холодник. Де він ще 4 місяці освітлювався, міняв колір і смак. Холодником могли слугувати пивниці вимурувані із каменю або викопані і вмуровані приміщення угорі з північної сторони де майже круглорічно зберігалася однакова температура.
До сьогоднішнього дня зберігається дуже багато рецептів вина як виноградного так і плодово-ягідного. Але кожен винороб має свою «фішку», свій підхід до виготовлення чудодійного напитку. На якість якого впливають не тільки сорта і цукристість, а навіть місцевість де вирощують виноград. Прикарпаття традиційно не вважається виноградарським, а тим більше виноробним краєм. Останнім часом на любительському рівні досягнуті не малі успіхи. Люди все більше висаджують нові сорти винограду, які добре себе зарекомендували у наших умовах і роблять хороші вина.
Своє перше вино я зробив ще у 15-річному віці. Із винограду, який привіз ще до війни сусід із Франції. Звісно сорту його ніхто не знає і у нашій місцевості він не набирає відповідної цукристості і я завжди до вичавленого соку додавав цукрового сиропу. Я завжди занотовував рецепт і з роками вдосконалював якість вина. Не пам’ятаю якого смаку був мій напій, але всі хвалили.
Тепер кожен рік виготовляю вино тільки для потреб сім’ї. Сорт з якого я роблю вино мені не відомий. Гроно у нього щільне, конусоподібне, ягода синя середнього розміру, легкого ізабельного смаку, морозостійкість до -35 градусів. Цукристість не висока і залежить від погодних умов.
Грона зриваю за сухої погоди і відразу обриваю ягоди у велику ємність. За тим товкачем їх переминаю. Сік який виділився зливаю в посудину, а залишені вичавки вижимаю саморобним пресом. Якщо є хороший прес то можна відразу вичавлювати сік. Все це зливаю у велику емальовану виварку і ставлю в тепле темне місце на 4 дні. Постійно помішую (опускаю «шапку») і накриваю кришкою або марлею. Через 4 дні «шапку» знімаю в окрему посудину, сік також переливаю. Кісточки, які осідають на дно, викидаю. Сироп заварюю із розрахунку 1:1 і 0,5літрів цукру. Мій виноград не має високої цукристості і я його трохи «підсолоджую». Все це змішую разом із вичавками і рівномірно розливаю у великі бутлі, ставлю водяний затвор. Вино повинно бродити в теплому темному місці. З осаду знімаю коли майже повністю перестануть йти бульбашки. Повторюю такий самий процес, але в темному і холодному місці. До Коляди моє вино майже готове. Ще раз знімаю з осаду, розливаю у пляшки і малі бутлі. Виноробам і виноградарям хочу побажати успіху і сказати наше українське «Будьмо…!!!»

 

Кільчування винограду в тирсі.
Серйозно займатися вирощуванням винограду я почав 10 років тому. За цей час були й успіхи, й невдачі. Багато корисного та цікавого для себе дізнався, читаючи книги і статті про виноград. Прочитавши різні матеріали про вирощування саджанців, я вирішив застосувати свій оригінальний спосіб кільчування живців, благо що мені якраз їх прислали. Добре продумавши всі нюанси наступного кільчування, я був упевнений в успіху і не помилився в цих очікуваннях. Тепер хочу поділитися своїм досвідом. Свій пристрій для кільчування я зробив так: у ПЕТ-пляшки обрізав верхню і нижню частини, потім нижню частину встановив на полімерну сітку (можна використовувати ту, котра застосовується для проведення штукатурних робіт) і прикріпив її до пляшки з допомогою скотчу. Такий своєрідний прилад я встановив на дощечку, насипав у нього до половини пропарену тирсу і поставив на неї живці. Проміжки між ними так само заповнив тирсою до самого верху, а самі живці вирівняв і все полив теплою водою. Потім почав готувати основу для приладу. Задля цього використав пластмасову кришку, котрою закривалося відро з-під водоемульсійної фарби. Насипав на неї тирсу шаром 2 см, ущільнив її і полив водою. Після того як з приладу стекла вода я поставив його на кришку з тирсою. Потім зверху на прилад для кільчування встановив також пляшку з обрізаним дном і поставив його на підвіконня вікна, що виходить на південь (можна ставити і на те, що виходить на захід), над батареєю опалення. У перші дні кільчування живців верхню пляшку на приладі можна прикривати ковпачком, а пізніше для поліпшення вентиляції його зняти. Завдяки теплим батареям у нижній частині приладу для кільчування, де розміщуються п’ятки живців, температура на 5-6 градусів вища, ніж у його верхній частині. Через 10-15 днів після початку кільчування можна буде перевірити, як відбувається процес укорінення. Коли корінці почнуть вростати в сітку, її необхідно зняти. До цього часу тирса ущільниться так, що і не розсипатиметься без сітки. Слід зазначити, що краще кільчувати живці одного сорту. У мене в приладі були закладені живці різних сортів, тому корінці на них з’являлись неодночасно. Після того як з’являться зелені пагони на живцях і виростуть корені, можна зняти верхню ПЕТ-пляшку, котра виконувала роль «теплички». Після загартування живці готові до садіння. Їх у кінці квітня — на початку травня можна буде саджати на постійне місце у відкритий ґрунт чи в шкілку. До осені посаджені живці дають великий приріст лози, котра добре визріває. Бажаю успіхів усім виноградарям!

 

Вчимося на помилках зими 2012 року.
Кожна людина, а тим паче захоплена якоюсь справою, у тому числі садівництвом, виноградарством чи овочівництвом, котра доклала чимало зусиль для досягнення намічених цілей, на порозі нового року підсумовує черговий етап своєї діяльності. Ось і я хотів би поділитися своїми враженнями від минулого сезону. Можливо, це допоможе комусь не припуститися багатьох помилок. Хоча, як кажуть, не помиляється тільки той, хто нічого не робить. А ми, землероби, навіть уявити себе не можемо без праці на землі нашій годувальниці. Зараз на календарі зима, а це серйозне випробування для рослин. На моє глибоке переконання, найбільшої шкоди саду завдають міцні (понад 30°С), хоча і нетривалі морози, які в нас трапляються майже щозими. Однак у більшості випадків ми до них не буваємо готові. І як завжди, сподіваємося на наше горезвісне «якось та буде». Але воно не завжди спрацьовує. Про те, як можна захистити деякі рослини і зберегти врожай, я й хочу розповісти на прикладі свого саду. Почну з персиків. У мене в саду росте два сорти персиків від садівника із Кривого Рогу О.М. Дядюри — Ред хейвен (американської селекції) і Стартовий (селекції Нікітського ботанічного саду Національного наукового центру). Обидва сорти вважаються перспективними і рекомендуються для вирощування в Україні. Та я вважаю, що припустився помилки, сформувавши дерева на метровому штамбі. Слід було формувати 2-3 штамбові гілки у вигляді куща. Такі саджанці можна легко укрити взимку, особливо при критичних для персика температурах (до -30°С і більше). Саме при таких температурах вимерзають плодові бруньки. У підсумку минулого сезону я і залишився без урожаю персиків, хоча самі дерева перезимували непогано. Із цієї ж причини, вважаю, не було в мене й абрикосів. Інша річ — кущові рослини. Не багато зусиль потрібно для того, аби пригнути гілки до землі й укрити їх снігом, який вважається кращим захистом від морозів. Наприклад, зизифус (унабі), ожина Старк Джамбо і деякі декоративні рослини дуже добре перезимували під снігом. Вимерзли лише ті гілки, які перебували над сніжним покривом. Південні (субтропічні) рослини, такі як інжир, ківі, гранат, лавр, я вирощую винятково в укривній культурі. Інакше це просто неможливо. І жодні «якось та буде» тут не проходять. Це підтверджує моя багаторічна практика. І сезон-2012 не став винятком. Усі мої «екзоти» благополучно перезимували в укритті й потішили чудовим урожаєм. Особливо інжир. Плодів зав’язалося стільки, що довелося розвантажувати рослини, видаливши ледь не половину зав’язі. А ось виноград сорту Ізабелла, який у нас у Прикарпатті вважається неукривним, минулої зими підмерз. Тож довелося обрізати його на пеньок. Висновок зроблено. Тепер я гадаю, що і його слід укривати також. До речі, тим, хто вирощує ківі, буде дуже корисно знати одну його особливість. У ківі дуже рано настає сокорух. Тому для цієї рослини існує великий ризик потрапити під вплив ранньовесняних заморозків. Щоб запобігти цьому, не треба поспішати піднімати лози на шпалеру зразу ж, як тільки буде зняте основне укриття. Адже якщо трапляться заморозки, то на землі рослину завжди можна буде захистити хоча б тимчасовим укриттям. Щодо інжиру, то ця культура вже багато років є предметом особливої гордості мого саду. Тим більше що у 2012 році інжир потішив мене особливо багатим урожаєм. Цьому сприяла тривала і тепла осінь. Та навіть після перших заморозків, коли опало листя і на гілках залишилися практично одні плоди, вони несподівано для мене стали дружно дозрівати. Хоча товарний вигляд у плодів був уже не той, але вони були досить гарного смаку. Уперше в минулому році в мене заплодоносили сорти інжиру Фініковий і Кримський чорний, одержані від кримських фахівців із розсадницької справи Волкових. Треба сказати, що інжир Фініковий краще вирощувати в горщиковій культурі. Це невелике, компактне фігове деревце, дуже декоративне на вигляд, було обвішане плодами, які, дозріваючи, забарвлювалися в насичений коричневий колір. Тішився я цього року і першому плодоношенню фундука, висадженого між плівковою теплицею і сусідським парканом. Чекати перших горішків довелося кілька років, позаяк саджанці, як з’ясувалося, були сіянцями. Але в цьому є і свої «плюси». Опале листя я не прибирав, а залишав під кущами. До того ж щовесни додавав до нього листя, прибране після зняття укриття інжиру, а зверху, щоб його не розносив вітер, придавлював гілками дерев. Через кілька років під кущами фундука утворилася справжня лісова земля, в якій рослини почуваються досить комфортно. Дивлячись на велику кількість сережок, що зав’язалися, сподіваюся в новому сезоні одержати гарний урожай.

 

Поїздка до друзів
Природа подарувала людині безліч різноманітних рослин. Одні радують і милують око своїм пишним цвітінням. Інші, навіть не квітуючи, можуть захопити так, що важко відірвати погляд від форм і відтінків листя. А деякі вражають різноманітністю плодів. І тільки виноград поєднує в собі усі ці якості. І не тільки. Він ще й захоплює і зачаровує, а також об’єднує. Саме виноградна лоза, маючи такі унікальні властивості, об’єднала виноградарів прикарпатського краю. І якраз у серпні – вересні, коли виноградні грона, напоєні сонячними променями, набувають найрізноманітніших відтінків, форм та смаку, виноградарів не втримаєш на своєму обійсті. Бо це найкраща пора для різноманітних поїздок, зустрічей, виставок і фестивалів. Чергова поїздка виноградниками краю розпочалась в господарстві винороба Михайла Лучина. Разом із ним у «подорож» вирушили Богдан Гаморак із м. Тлумача та Степан Гайдук, Василь Гайдук, Юрій Корнійчук із Коломийщини. На кількох сотках землі, майже в центрі Івано – Фраанківська , пан Михайло посадив 16 кущів винограду. Високі одноплощинні шпалерні арки, на яких соковиті грона “боролися “за кожен промінчик сонця, зайняли майже всю площу подвір’я. Господар зробив навіть шпалеру на даху гаража куди “видряпалася” лоза сорту киш-миш Запорізький. Але із жалем він показував нам грона й лозу, пошкоджені градом. Стихія, яка майже повністю знищила виноградники в селах Клузів і Угринів у членів клубу Василя Зварича та Григорія Поліщука, зачепила своїм крилом частину обласного центру. Пошкодженні грона – це принада для птахів і ос, ураження грибкокими хворобами, з якими Михайло Лучин боровся впродовж усього періоду вегетації. Подружжя Семенівих, Дмитро та Оксана, гостинно зустріли нас на своєму подвір’ї прямо під ваговитими гронами Ювілею Новочеркаська. Саме цей сорт є окрасою обійстя і видніється аж на вулиці, впадаючи перехожим у вічі. Усміхнені й життєрадісні, господарі провели нам екскурсію своїм виноградником, доповнюючи розповіді одне одного, адже пані Оксана не менше за чоловіка розуміється на цьому «ремеслі». Навіть їхня дочка, Люба, стала членом клубу «Виноградарі Прикарпаття», як і батьки. Це чи не єдиний випадок у клубі, коли вся сім’я, у повному складі, поринула в цікавий світ виноградарства. Село Сілець Тисменицького району, яке ми також відвідали, знаходиться за 12 км від Івано – Франківська. На його окраїні проживає Богдан Дорошенко, відомий у окрузі виноградар. Біля його домівки закладений виноградник на десяти сотках землі. На початку 1980 – х років Богдан Васильович посадив свої перші лози. Із тих пір виноград – це все його життя. Красуються на v- подібних і одноплощинних шпалерах різнобарвні грона класичних сортів – Аркадія, Плевен, Восторг, Арочний, а також грона відомих сортів і гібридних форм Софія , Сенсація, Преображеніє ,Румба, Каліста, Рошфор, які вже знайшли свою постійну «прописку» на виноградниках Прикарпаття, а ще – технічні сорти вітчизняної та зарубіжної селекції. Богдан Дорошенко до того ж займається виноробством. Похвалився газда своїм виноробним пресом та оприскувачем польського виробництва. До гостини у саду приєднався член клубу Богдан Іванічок із дружиною, які на той час гостювали у пана Дорошенка. За келихом вина зав’язалась щира й цікава розмова про справи виноградарські. Кожен розповів про свої успіхи, спостереження й зауваження. Намітили подальші орієнтири клубної співпраці. Виноградник Богдана Стефанюка знаходиться у селі Сілка Войнилівська Калуського району. У нього чи не найбільша колекція найновіших сортів та гібридних форм на Прикарпатті, більше сотні, під які господар виділив 15 соток землі. Молоді дво- й трирічні кущі, розміщені на одноплощинних шпалерах, цьогоріч дали врожай , який нас неабияк вразив. Але нічого дивного немає. За словами Богдана Михайловича, він доклав багато зусиль, часу і знань, щоб за такий короткий час досягти успіху. На винограднику ми не побачили жодної травинки. На запитання, як це йому вдалось, усміхаючись, чоловік поважного віку показав нам свого помічника – плоскоріз . Свою першу лозу Богдан Михайлович посадив у далекому 1969 році. І набутим досвідом виноградар виноградар щедро ділиться зі своїми гостями. ….. Дашуня , Сенсація, Парижанка, Сенатор, Каталонія, Багровий та багато інших сортів і форм прекрасно ростуть і плодоносять на благодатній прикарпатській землі. Виноградарі Прикарпаття успішно розвіяли міф про те, що наш край – не для сонячної ягоди. Ми довели всім, і перш за все – собі, що й на наших теренах за правильного добору сортів і ретельного догляду, можна успішно розвивати виноградарство.

Народився : 26 червня 1959 року

Проживає : м. Тлумач

Столові сорти :

Агат Донський, Аркадія, Арочний, Восторг, Подарунок Запоріжжю, Русбол мускатний, Нізіна, Ювілей Херсонського дачника (ЮХД), Муромець, Надія АЗДС (АЗОС), Лора, Талісман (Кеша).

Технічні сорти:

Кадарка, Альфа.

Сорти на випробуванні :

Універсальні сорти :

Інші плодово-ягідні культури :



Leave a Comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *